23. Терпіння PDF Печать E-mail
Школьникам - Азбука життя
27.12.11.

М
олода мати їхала з дітьми в електричці. Було дуже спекотно. Всі хотіли пити. Діти тихенько на вухо матері шепотіли про це. Нараз один з них почав голосно плакати і кричати: «Хочу пити! Хочу пити!» Мама, як могла, заспокоювала його, проте він ліг на лавку, і вибрикуючи продовжував кричати: «Хочу пити! Дайте мені води!»

Мама спитала старшенького сина: «А ти хочеш пити?» «Так, я теж дуже хочу пити, проте терпимо!» — відповів той.

Як ви думаєте, чи стало легше малому від того, що він плакав і кричав. Мабуть, ні! Йому ще більше хотілося пити,  тому що він був збуджений.  І всім оточуючим його було від цього неприємно.

Досить давно, коли в Єгипті, далекій і спекотній країні, правили фараони, через гарячі піски пустелі пробиралася велика кількість людей. Це були євреї, що тримали шлях на Ханаан. їм було нелегко.

Сонце на небі стояло просто над головою — яскраве, обпалююче, як вогняна куля. Босі ніжки дітей грузли то в легкому без ваги пилу, то в тяжкому гарячому піску. І так крок за кроком, вперед і вперед. Дехто йшов бадьоро — їм допомагало терпіння. Більшість плакали і рюмсали: «Я втомився, візьми мене на руки!», «Хочу пити!», «Мамочко, дай хоч ковточок води!» А вода у мами давно вже скінчилася. Вона, мабуть, також втрачає терпіння і жаліється чоловікові, що більше не може йти без води. А чоловікові — найважче, адже він несе усі домашні речі. Через нарікання дружини і дітей стає все важче йти, і він також починає втрачати терпіння. Таких людей було багато. З нетерпіння вони почали докоряти Мойсею, своєму вождю, неначе він винний у тому, що їм тяжко. Потім вони нарікали й на Бога. Та чи стало їм від цього легше? Звичайно, ні. Варто було їм трохи потерпіти, щоб увійти туди, де була вода.

Одну дівчинку взяла з собою у подорож її тіточка. Дівчинка взулася у нові черевики, і, доки вони дійшли до станції, на її правій нозі з'явився пухир, їй було дуже боляче, та вона терпіла. Тільки у вагоні потягу тіточка помітила, що у дівчинки поранена нога, І здивувалася: Яка ж ти терпляча! Та цій дівчинці мама читала про Ісуса, і вона знала, що Він – найтерплячіший у світі. Дівчинка хотіла бути схожою на Нього. Деякі діти не можуть потерпіти, коли їм роблять укол чи перев'язку, а Ісус мовчав і терпів навіть тоді, коли гострі колючки тернового вінця глибоко врізалися в Його чоло.

Йому заважала кров, що стікала по обличчю, але Він не міг її витерти, бо руки Його були прибиті до хреста. Він терпів і тоді, коли в Його руки вбивали цвяхи! Уявіть лишень собі: не вколоти, а пробити наскрізь живі руки тупими великими цвяхами! Кров не капала, вона лилась струменем, і Він стогнав, але терпів. Його також мучила спрага…

Коли Жанні подарували Біблію з малюнками, вона подовгу розглядала їх, а потім перемальовувала у свій альбом. Вона ніколи не думала, що з нею станеться нещастя. Але воно спіткало її. Жанна осліпла, їй було дуже важко; страх охоплював дівчинку, коли вона думала, що більше ніколи не побачить ані обличчя коханої матусі, ані квітів, ані малюнків з дитячої Біблії. Та раніше вона читала про страждання Ісуса, про Його велике терпіння. Це допомогло Жанні бути мужньою. Вона знала, що слізьми і наріканнями від лиха не позбавитися, тільки додаси туги мамі. Жанна почала подумки відтворювати ілюстрації, котрі вона колись бачила у Біблії, а потім, не бачачи, замальовувати їх. Мама підписувала під ними потрібні біблійні тексти й дарувала ці твори своїм знайомим. Вони знали автора малюнків, і їхні серця були настільки зворушені терпінням сліпої дівчинки, що дорослі самі намагалися також стати схожими на Ісуса Христа. У Жанни з'явилося багато нових друзів. Вони телефонували їй, приходили в гості, разом молилися. Товариші читали їй про те, що незабаром прийде Христос, очі сліпих відкриються, і тоді Жанна побачить своїх нових друзів.

Який же вибір зробимо ми? Будемо терпіти, як терпів Христос, чи будемо ремствувати, нарікати?